Українці — народ боривітрів!

Книжка “Боривітри” — заключна частина романуепопеї, де розповідається про повстанський рух на теренах Західної і Наддніпрянської України від 1943 року і до Євромайдану. Автор трилогії просилює у вушко історії України червону нитку — риторичне запитання: “Чи є життя після поразки?”. А моє запитання звучало б так: “Чому українці вкотре стають на ті самі “граблі Історії”?

І він нуртує

переяславською кров’ю

У книжці “Боривітри” оприлюднені й білі плями відкриття “Монумента на честь 300річчя возз’єднання України з Росією” у ПереяславіХмельницькому. Переяславець Володимир Шовкошитний особливо ретельно аналізує історію рідного краю. Йому вдалося дослідити архіви кількох держав: Польщі, Росії, України. Порівнюючи три різні архівні документи, і писав свій романепопею.

На презентацію “Боривітрів” прийшли родичі автора, друзі й колеги по перу. Вони ніби щойно зійшли зі сторінок роману Шовкошитного — письменник Павло Вольвач, кохана дружина автора книжки — Галина, а поряд зі мною сидів Георгій Шовкошитний, який змальований у книжці як “боронитель Віталіка” Кличка.

З’ясувалося, що книжку “Боривітри” встигли прочитати не тільки вдячні читачі, хто під час Майдану працював у волонтерських осередках, а й чинний голова Народного руху України Василь Куйбіда та народний депутат I, II, III, IV, VI скликань Іван Заєць — соратникипобратими Володимира Шовкошитного, які виступили перед присутніми.

Презентація відбувалася подомашньому тепло, бо говорили і про Революцію Гідності, і про УПА, і про національну ідею, і про Свободу та Незалежність — що і об’єднало тих, хто прийшов на цей захід. А на передостанній сторінці книги відразу прочитала авторське визначення справжніх українців: “Боривітри! — подумав Тарас. — Ми всі тут — боривітри! Ми народборивітри! Де один не в змозі, там разом — сила!”.

Українець за духом

Володимиру Шовкошитному як патріотові не байдужі ні доля держави загалом, ні щирі прагнення його соратників і близьких по духу людей разом змінити хід Історії. У “Боривітрах” дійова особа — Тарас Федорович — це сам автор, притомний українець із тверезим почуттям гумору. Самоіронія у смертельні хвилини Майдану допомагала виживати. Хоча пан Володимир зізнався, що майданівці трималися ще й на енергетиці повстанського духу, який докотився з лісів часів УПА аж до Майдану—2014.

А найбільшим щастям нині для автора стала реалізація цієї ідеї — виваженого аналізу повстанського руху на теренах України.

Письменник завжди був активним учасником державотворення і соціальних порухів у суспільстві. Власне, його критичне світосприйняття дійсності додає впевненості, що українці таки серед основних націй землян:

Болять мої слова сумній сторінці:

Гіркотна правда спалює папір.

Гуртуймося, БратовеУкраїнці!

Лиш через терни шлях веде до зір.

І українцем письменника варто вважати не за його політичною належністю (РУХівець) і навіть не за місцем народження (Світанок, Переяславщина), а за генетичною необхідністю бути саме ним за духом.

Я — Українець! Мій козацький рід

Від Хортиці веде свій родовід.

Шовками шиті прадід мій і дід,

Тож і мені лишать шовковий слід.

Предтеча “Боривітрів” — гостросюжетний роман “Білий Кречет”, де охоплено події 1937—1943 років. Ідеться про війну між імперськими режимами існування систем (водночас радянської, польської та фашистської) і прибічниками УПА на територіях Поділля, Волині й Галичини.

На прикладі однієї українськопольської сім’ї, де головні герої Макар“Кречет” з Переяславщини та полячка Ельвіра, активні учасники історичних подій, автор відтворює драму Історії України. Також дійові, але відомі загалу, історичні особи, такі як Ярослав Стецько, БульбаБоровець, інші воїни УПА та творці Олевської й Колківської республік — стають соратниками для цієї родини. Сам автор був знайомий із Макаром“Кречетом” (адже земляки), а батькові Володимира Шовкошитного легендарний сотенний урятував життя — дав харчів для родини, коли парубок Федір і його сестра прийшли у волинський ліс до упівців.

На певному етапі прочитання книги стає зрозумілим, навіщо автор у літературній обробці оприлюднив документи з грифом “Секретно”. Таким чином Володимир Шовкошитний робить суспільний виклик, щоб читачі змогли розібратися самі в суті української державності. Болючі питання історії України не дають письменнику спокою й досі. Своїм романомепопеєю він нагадує політикам, що дискусія про історичну правду долі нашої держави не скінчилася. Для суспільства протистояння в аспекті національної ідеї ще актуальне.

Автор роману разом із його героями шукає відповіді на низку болючих питань: “Чому ж українська земля споконвіку потерпає від розбрату і чи є ліки від міжетнічного взаємознищення? І що є Свобода для українця? І якою має бути правди сила? І що розділяє народ на два ворогуючі табори, і як любов зміцнить патріотичне світосприйняття Двох, котрі у вирі руху історії держави стали єдиним цілим задля захисту України?”.

Рука майстра

Романи “Білий кречет” і “Боривітри” різко відрізняються авторським стилем письма від емоційноінтимних його попередніх творів — дражливосаркастичного роману “Мерехтіння зникань” і патріотичноліричної збірки власних поезій і перекладів віршів другаоднокашника Зелімхана Яндарбієва (президента республіки Ічкерія) “Торкнутися небес”. У романах довершено виписано психологічні характери героїв, їхнє ставлення до мови, національного питання, дружби, взаємодопомоги, справи честі та кохання. І письменник не був би собою, якби не вдавався до свого “коника” — гумору. Автор не забуває давати можливість героям “розслабитися”, бути щирими душею. Дружні кпини в книгах — веселі й лагідні — додають наснаги героям у жорстоких умовах протистояння ворогам, читача ж зачаровують, бо нагадують, чия книга в руках.

Воїн Світла

І якщо хтось раніше не був знайомий із Володимиром Шовкошитним, то читаючи його твори, сміючись і плачучи, переймаючись долею героїв, захоплюючись поетичними та історичними образами, розумієш, що автор є тим справжнім Воїном Світла, який відданий Україні всім серцем українського патріота.

Доктор філософії в галузі політології, Володимир Шовкошитний посередництвом героїв своїх романів передає невимовну тугу за ще не здобутою перемогою правди в рідній, міченій атомом і війною, державі. Йому болить майбутнє не тільки своєї родини — підточує душу червивість політичних розчарувань. Та він досі не стомлюється бути в пошуку Істини.

Сьогодення стукає у двері серця Володимира Шовкошитного, вірного сина України. Відчиняючи їх навстіж життю, він у Слові несе Світло рідного Світанку добрим людям на щастя на землі. Як от мені в автографі на книзі “Боривітри”: “на високий злет Духу!” Дай Боже!

Share on Facebook