Творення світу. Продовження

Віктор ПАЛИНСЬКИЙ,

м. Львів

1. Перед початком

…Я не певен, що тривалий шлях від приблизно вирізьблених статуеток з каменю чи кості доби Верхнього палеоліту і аж до безумовних досконалостей геніальної пластики Мікельанджело Буонарроті щось особливо з’ясовує в містиці скульптурного мистецтва, однак таки переконливо демонструє духовну притягальність цього художнього самовираження. Залишаючи авторські “знаки” духу та сліди культурної доби на звивистому шляху історичних подій та діянь. Уводячи в неповторність образу та чистоту матеріального вираження (у ідеальному поєднанні) кожного, хто потрафить побачити та відчути. Хто прийшов. І хто прийде…

…Ці скульптурні творіння наче спостерігають за нами. І супроводжують нас. І в цьому немає ні крихти зумисного пафосу. …Лише захоплення!

2. Тиша спонукальна

…Його скульптура нагадує мені ту первинну (?) тишу, що до неї прислухаємося споконвіків. Яка тримає первооснови сущого. Можливо, ця тиша і є тою глиною, з якої створено першу людину та надихнуто її. (Нічого тут не формалізую: він скульптор із тих, хто щоразу йде від первня). Первня.

Камінь. Душа. Камінна душа. Прихисток страждань. Господня дорога. Виділити. Аби не поглинув хаос. І залишити назавше. Любомир Яремчук.

3. Зближення з образом

…Мені хочеться виокремити: творчість цього скульптора — складна й багатогранна структура; жива й оживлена система образного мислення й одухотвореного втілення. Втім, одразу ж відчуваю занадту універсальність цього твердження. І через це скажу в інший спосіб: його скульптурна пластика (і станкова, і монументальна) добре “читається”, тобто її можна переглядати, скажімо, у виставковій експозиції чи на пленері багато разів, догоджаючи собі новими естетичними відкриттями; “відчитуючи” окремішні речі, як складові єдиного художнього цілого. Цілого. Скульптуру. Яремчука.

…Ти ніби бачиш процес його роботи: коли твориться наче вибудовується, нагромаджуючи послідовно окремі пласти, що конче підпорядковані виразній художній ідеї. І вже тоді формується сприйняття “моє”, поціновувача. Чогось такого значного як “Деметра”, скажімо. Зближаючись. У процесі. Моє.

4. Творення світу

Пластика Л. Яремчука — це просто природне перетікання об’ємів і сенсів. Невловимий тік і зміна форм. Час трансформацій та світлових спалахів. Процес, що в ньому не проґавити та засвідчити — найголовніше завдання. А ще й — зупинити?.. Можливо? Нерідко вдається.

…Перебирання — ще теплих форм, час спонукання первнів натхненної глини. Докластися до цього — священнодійство. І нескінченні можливості. Доторкнутися до… Навіть якщо — ілюзія?..

…Я бачу, як самочинно з’являється скульптурна форма. Як поступово поширюється світло довкола неї. Як вона проступає на перший план. Стає центром творення нового авторського світу. Світу. Так проймає.

Треба мати добрий слух. Бо у цих світах запанувала гармонія. (“Хвиля”, “Степова тиша”, “Феміда”). Світах Любомира Яремчука. Художника в самодостатньому виразі. Без хизувань і нарцисизму.

5. До себе

…Дивно, проте монументальна скульптура Л. Яремчука притягує не лише оригінальним метафоричним масштабним узагальненням такого собі борцятитана (Іван Вишенський, Ярослав Мудрий, Петро Сагайдачний, Тарас Шевченко, Іван Франко, Михайло Грушевський, Степан Бандера), а й особистісною добротою та шляхетністю натури, що струменить від неї та підпорядковує собі весь довколишній простір. Не думаю, що це може бути випадковим ефектом, або ж чимось таким, що не аж надто усвідомлюється скульптором… Радше, — природа самого автора, трасформуючись через непересічний талант, спонукально призводить до таких виразних гуманістичних втілень… І ще: особливе відчування автором культових для України постатей своїми сучасниками. Так є! Масштаб особистості.

…Напевне, ще й так: не ховаючись за пам’ятником. Сказати про себе.

6. Принагідне відчування

Справжня скульптура, як мегаматеріал, як пластичний метатекст, що в ньому — виболена душа цього художника; являє тут свої позамодерні форми, послуговуючись винятково талантом і природним самоплином безконечності матеріалу. Здавалося б, так запросто: фіксуючись тільки у митцю відомих точках простору і часу… Так відверто. Скульптура. Любомир Яремчук. Спілкування з простором і часом. — “Думи мої”. “Свіча”. “Молитва” І так винятково… І разом з тим, покладаючись на традиції національні.

7. Пластика просвітленого суму

Не згадаю кому належить оцей психологічний шкіц (чомусь записалося колись без імені автора), але дуже вже “якраз” мені сьогодні і саме тут: “Позначено екзистенційною настроєвістю просвітленого суму, розташуванням у смутку присмеркового медитативного проминання”. Власне, і Яремчука ваблять стани переходу, межі між насвітденим і прихованим, земним і небесним; хвилює солодкий щем перетікання етнічної вітальності за овиди чи то ирію, чи то християнського раю. …І цьому сприяє особлива, наговорена вже тут, пластика перетікання. І вона вживлена у непоодинокий скульптурний твір Яремчука. Видиться. (“Двоє”, “Він і вона”, “Оберіг” “Скіфська метафора”, “Стіна плачу”). Не задаюсь метою перелічити всі твори…

8. Оживити  “річ” (принагідно)

Усе створене існує лише частково, якщо не погоджене з Богом; тобто не пройнялось Духом. Вбачаю у цьому якусь звільнену істину щодо творчості: якщо хочеш вийти на справжнє, погодь з Богом. Легко сказати!?. Напевне, треба не прогаяти свій момент істини. …І зафіксувати.

…Лише Дух зможе оживити твою “річ”. І змусити восторгатися нею. Зовсім не додаю тут штучного настрою. Лише шукаю себе; і тебе… Думаю, це важливо назавше. Погодьтеся. Зі мною. Втім, не кваптеся. Ваша справжня “річ” — лише ваша…

9. Недосяжна досконалість

…Приймається як даність: тривка і тривала робота душі скульптора, позначена глибинними переживаннями і напруженоболісним процесом думання. Що в житті цього художника усе має значення й може трасформуватись в метафору. Творчий потенціал авторської свідомості навпрошки взаємодіє із загадковою інтуїтивною сферою та реалізується в його образній системі; врешті, здобуває цілісне концептуальностильове завершення в його творі. Хоча, одверто скажу, таїна оця розгадувана, однак нерозгадана… І ця її нерозгаданість, мабуть, — найпривабливіше. Безконечністю естетичного розкошування. Триванням краси незбагненної. Повсякчас.

10. …трохи окремішньо;

але принагідно…

…Така скульптурна пластика — це ніби зазіхати на діяння простору та часу: незмінні маніпуляції не так з обсягами як з просторовочасовими переміщеннями; фіксаціями невидимого, нерідко з такими, що потроху виходять ізпід контролю майстра, самовільно вростаючи в нові приховані світи, вишукуючи свою форму як річка русло; тобто, покладаючись інтуїтивно на весь незбагненний природний ресурс засобів чистої творчості. Не забуваючи і про можливості самого матеріалу і аж ніяк не трактуючи його, як застиглу неживу природу… Дочікуючись миті, коли у процесі злущиться вся зайвина та сяйне першопроменем сама досконалість. Напевне, це станеться не одразу. Але конче. Без вигаданої зумисності. З власної волі митця.

11. Достатньо приватне

Якщо вдамся до майже граничного лаконізму, то біографічнотворча історія Любомира Яремчука виглядатиме приблизно в такий спосіб.

З’явився на світ 15 серпня 1954 року в учительській сім’ї в середмісті Судової Вишні, що на Львівщині.

Навчався та подолав науку у Львівському коледжі імені Труша та згодом — у Львівській академії мистецтв (учителі з фаху Тарас Драган, Дмитро Крвавич).

Учасник виставок в Україні та у світах: сьогодні його скульптурні твори — в приватних колекціях і музейних добірках України, Польщі, Австрії, Голандії, Німеччини, Росії.

Монументальна скульптура Яремчука також присутня в багатьох країнах. Удостоєний звання заслуженого художника України.

Є лауреатом обласної премії “Львівська слава” в галузі образотворчого мистецтва.

Член Національної спілки художників України з 1984 року.

Таки призбиралося. І, звісно, недаремно. Час залишає й такі карби. Не без приємностей! Зроблено та здобуто. У набутих шести десятиліттях.

12. Слово наприкінцеве

Основні ознаки стилю Яремчукового: фантастична пластичність, поетичність пізнаваного образу, неперечулений чоловічий ліризм (я назвав би це скульптурне письмо прозорим; завше готовим сприймати світло, долаючи віковічну густину твердих матеріалів. Зрештою, хіба вони тверді?..).

…Десь з моєї підсвідомості за мить змигнуло слово світотворення. Назву його так. Світотворець. Аж ніяк не вагаючись. Справжній.

…Придивіться: його світи переливаються у ваші душі.

Чи це не найвища форма визнання?!.

13. P. S.

Робітня Любомира Яремчука розташована у центрі Львова; на одній із найбільш таємничих притінених давніх вуличок. Величенький простір майстерні щільно заставлений скульптурними фігурами та композиціями. До такої міри, що між ними й протиснутися годі. Ледь вчувається “подих каменю”. Навіть немає традиційної зони для відчайдушного богемного відпочинку. Дивне приміщення: робітня — задля роботи без будьяких винятків. Тут мозольно творяться світи дивовижні. Через живий камінь. І Майстер добре знається на цьому. Майстер.