Іван Сидорович Їжакевич — живописець, графік, народний художник України — народився 6 (18) січня 1864 року в селі Вишнопіль, нині Тальнівського району Черкаської області, у сім’ї бідних селян. Через брак коштів батьки не могли дати своїм дітям навіть початкової освіти. Але Івана, який із дитинства любив малювати, надихав приклад Тараса Шевченка, що вибився з кріпаків у академіки. Самотужки навчився читати і писати, а в десятирічному віці попрямував до Києва — вчитися на художника.
Далі — Лаврська Київська іконописна майстерня, Київська рисувальна школа М. Мурашка, Петербурзька академія мистецтв. Працював у галузі станкового й монументального живопису. З 90-х років ХІХ ст. у російських журналах уміщував малюнки з життя, побуту та історичного минулого українського народу. Брав участь у реставрації та поновленні фресок Кирилівської церкви, Трапезної Києво-Печерської лаври, розписував церкву Всіх Святих над Економічною брамою лаври, Іонівський монастир, Покровську церкву, храм Покрови Пресвятої Богородиці на Пріорці. Загалом написав ікони більш ніж для 20 храмів.
Невтомний митець створив близько 2000 творів, із них майже 200 — шевченкіана. Серед них ілюстрації до творів Т. Шевченка — “Катерина”, “Перебендя”, “Гайдамаки”, “Мені тринадцятий минало”, портрет композитора Л. Ревуцького, картини “Шевченко в майстерні Ширяєва”, “Кріпаків міняють на собак”, “Володимирова гора” тощо. 1939 року за ілюстрації до “Кобзаря” Т. Шевченка художник здобув державну премію СРСР, 1951-го — удостоєний звання народного художника України. Павло Тичина писав про шевченкіану художника: “У Вас є те, чого нема в інших. Так відчути геніального Шевченка ніхто не може…”.
Бог дає талант людині, дає благодать прожити довге життя з чистою совістю, усвідомити справжню суть мистецтва і його призначення у світі. Таким був Іван Їжакевич, який прожив 98 років і до останньої хвилини служив людям і мистецтву. “Чесна трудівнича рука митця залишила нам і нашим нащадкам чимало безсмертних творів, у яких ще довго відчуватиметься биття його щедрого й гарячого серця” (Василь Касіян).
Будинок-музей Т. Шевченка