Валентина ПОПЛАВСЬКА,
керівник творчої групи, учительметодист СЗОШ № 8,
м. Хмельницький
Автор цієї книги належить до тієї української генерації, яка ділом і словом, або — точніше — зброєю і пером змагалася за місце для України в світі. Відомо, що доктор філософії, член наукового товариства ім. Шевченка, український журналіст, літературознавець, літературний критик Лука Юрійович Луців народився 1895 року на Львівщині. Здобував освіту в Дрогобицькій гімназії, а згодом одночасно навчався у Карловому університеті та в Українському вільному університеті в Празі. Захистив дисертацію на тему “Тарас Шевченко у слав’янських літературах”. Воював у лавах українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Емігрував у США. Лука Луців — автор книг про М. Шашкевича, О. Кобилянську, І. Франка, В. Стефаника і Т. Шевченка. Склавши зброю після визвольних змагань, Лука Луців узяв до рук ще страшнішу для ворога зброю — перо, і своєю творчістю продовжив започатковане колись зброєю змагання за українську правду і волю. Помер Лука Юрійович Луців 1984 року у США.
Наукова праця Луціва важлива для нас тим, що він аналізує творчість Шевченка не крізь призму комуністичної ідеології, як це робили радянські шевченкознавці, а правдиво, незаангажовано. Автор дослідження цитує у своїй праці багатьох знаних шевченкознавців П. Куліша, С. СмальСтоцького (навчаючись в Українському Вільному Університеті у Празі, слухав його лекції), І. Пільгука, Л. Білецького, М. Рильського, Є. Маланюка, М. Костомарова, Д. Дорошенка. Дуже часто на сторінках свого дослідження автор полемізує з тодішнім директором Шевченківського інституту при академії наук УРСР Є. Кирилюком. Саме Є. Кирилюк негативно відгукувався про Луку Луціва, звинувачуючи його в спотворенні історії української літератури та продажності. На що Луців йому відповів: “Є. П. Кирилюк не може зрозуміти, що у вільному світі можна некорисливо працювати згідно зі своїм сумлінням”. Тобто твори Шевченка дослідники аналізували порізному і в Україні, і за кордоном.
Дослідження Луціва об’єднує два найважливіші аспекти у творчості Т. Шевченка — історичний і політичний. Він погоджується з думкою історика Д. Дорошенка, що “Шевченко мав свою власну думку, свої власні погляди, які не завжди сходились із думками та поглядами його вчених приятелів”. Він своєю геніальною інтуїцією іноді навіть випереджував погляди, що до них доходила українська історіографія. А Драгоманов стверджував, що “Шевченко стояв попереду своїх учених приятелів, київських слов’янофілів і гарячою думкою громадською й таким же українством”.
На засіданні для обговорення обрали твори Кобзаря, які стосуються різних історичних подій і постатей. Зокрема — поема “Заступила чорна хмара”, яка присвячена одному з найвидатніших гетьманів України Петру Дорошенку.
Шевченко стоїть на боці Дорошенка, який не хотів служити Москві. Він висловлює жаль із приводу того, що “Забули в Україні славного гетьмана”. Є. Кирилюк стверджував, що Дорошенко склав клейноди і перейшов на бік Росії. Він боїться написати, що Москва не дозволила Дорошенкові жити в Україні і що гетьман перебував на засланні, як і Шевченко, коли писав цю поему. Луців стверджує: “Бідні ж ті вчені і нещасна та наука, яка мусить викривлювати правду про твір поета. Отак довелося українській поневоленій науці служити Москві, обдурюючи український народ в такій важливій справі, як творчість його найбільшого поета”.
Останнім твором Шевченка, який досліджував Лука Луців, була поезія “Бували войни й військовії свари”. Тут Шевченко згадує зрадників у множині, бо їх було багато. Це змосковщені українці, які “гризуть, жеруть і тлять старого дуба”, а старий дуб — це, звісно, Україна. Але Шевченко не був песимістом, він вірив, що од коріння зелені паростки ростуть. Отже, наростає молоде покоління. І коли ті паростки виростуть — Україна здобуде волю.
Із таким твердженням Луки Луціва погодилися всі учасники вчительського зібрання.