10 жовтня ц. р. у Музеї видатних діячів української культури Лесі Українки, М. Лисенка, П. Саксаганського, М. Старицького, І. Франка відкрилася виставка “Іван Франко і “Кіевская Старина”, приурочена до 125-ліття співпраці письменника з журналом. Відвідувачі ознайомилися з представленими в експозиції унікальними документами, книжковими та журнальними виданнями з архіву Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, який виступив співорганізатором заходу, та раритетними іконографічними матеріалами й виданнями з фондової колекції Музею видатних діячів української культури. У рамках виставки відбувся круглий стіл на тему “Іван Франко в колі співробітників журналу “Кіевская Старина”: контакти, паралелі, рецепції”.
Лариса КАНЕВСЬКА
Ці заходи ініціював нещодавно створений у складі Музею науково-дослідний відділ “Музей “Іван Франко і Київ”, одним із пріоритетних напрямів роботи якого є висвітлення зв’язків І. Франка з нашим містом — київськими видавництвами й науковими установами, особистих і творчих контактів письменника з широким колом української інтелігенції. Відкриття музею Івана Франка заплановане на 2015 р. Однак наскільки реальна ця дата, нині сказати важко, оскільки будинок, у якому планують розмістити експозиції (вул. Саксаганського, 93-б), потребує капітального ремонту (а він ще не розпочався через відсутність державного фінансування). До того ж музей І. Франка має значні труднощі з формуванням фондової колекції, у якій на момент створення музею (2008 р.) не було жодного експоната й збирання якої розпочалося лише з 2010 р. винятково зусиллями ентузіастів, і також без державної підтримки. Дещо полегшує, однак не рятує справи те, що при побудові експозиції можуть бути використані деякі матеріали з фондів існуючих музеїв — Лесі Українки, М. Старицького та М. Лисенка, але без власної фондової колекції створення повноцінного музею неможливе.
Тим часом відділ “Музей “Іван Франко і Київ” активно працює над підготовкою постійно діючої експозиції. Уже традиційним для новоствореного музею стало ознайомлення громадськості з деякими етапними результатами цієї роботи. Протягом 2010—2012 рр. провели шість тематичних виставок, присвячених першому та другому приїздам І. Франка до Києва, родині письменника, що мешкала в столиці, архітектурним пам’яткам, пов’язаним із його перебуванням у Києві, а також київській кіно- та художній франкіані. Щоправда, поки що — на експозиційних площах діючих музеїв комплексу.
Цьогорічний захід музею І. Франка, який відбувався у приміщенні музею М. Старицького, присвятили видавничому аспекту зв’язків письменника з Києвом — його співпраці з авторитетним історичним часописом “Кіевская Старина”. За чверть віку свого існування (1882—1906 рр.) цей журнал відіграв важливу роль в історії української культури, зумівши об’єднати довкола себе наукові й літературні сили тогочасної України. Незважаючи на те, що з огляду на цензурні умови “Кіевская Старина” виходила російською мовою, саме їй належить велика роль в утвердженні й розвитку українознавчих студій із різних галузей гуманітаристики — передусім історичної науки, а відтак літературознавства, етнографії, фольклористики, мовознавства.
Спроби налагодити контакти з київським часописом письменник робив за посередництвом киян (зокрема діяча Старої громади Є. Трегубова) ще з жовтня 1886 р., коли його редактором був Ф. Лебединцев. Однак сталу співпрацю, яка тривала протягом майже 20 років, вдалося налагодити лише з 1888 р. за редакторства О. Лашкевича. За цей час на сторінках київського видання з’явилося понад 30 публікацій, статей, рецензій і художніх творів письменника, більшість із яких — під псевдонімом “Мирон”.
Найвизначніші друковані праці І. Франка в журналі “Кіевская Старина” — розвідки та публікації текстів давнього українського письменства — “Иоанн Вишенский (Новые данные для оценки его литературной и общественной деятельности)”, “Сочинение Иоанна Вишенского” (1889), “К истории апокрифических сказаний”, “Галицко-русский “savoir vivre”, “Мистерия страстей Христовых”, “Червонорусские вирши XVIII в.” (1891), “Вирши на воскресение Христово”, “Южнорусский громник” (1892), “К истории южнорусских апокрифических сказаний” (1894), “Южнорусская пасхальная драма” (1896), “Откровеніє св. Степана. Студія над одним маловідомим апокрифом” (1906) й ін. Франко-вчений підготував для публікації в київському журналі також низку фольклорних матеріалів, зокрема “Воянцка писня” (1888), “Замечательные колядки” (1889), “К объяснению одной колядки” (1891) та ін. На сторінках “Кіевской Старины” побачили світ і художні твори письменника (“Слава Богу, для начала и это хорошо! (Этюд из жизни прикарпатского народа)”, “Чума”, “Миллионер. Картинка из галицкой жизни”, “Полуйка (Оповидання старого рипныка)”, “Батькивщына”).
Матеріали, підготовлені для “Кіевской Старины”, були для І. Франка першими спробами писати наукові праці та белетристику російською мовою. Уже значно пізніше, коли за плечима був багаторічний досвід співпраці з “Кіевской Стариной”, у листі до російського літературознавця С. Венгерова від 15 жовтня 1904 р. І. Франко писав: “И хотя я чувствую, что должен отдавать все свои силы родному языку и родной письменности, но все-таки мне кажется, что, работая и на русском языке, я не изменю интересам моей родины и, может быть, буду иметь более силы и досуга служить ей и здесь” (т. 50, с. 254). Це зізнання письменника можна цілком застосувати і до його співпраці з часописом “Кіевская Старина”.
На сторінках “Кіевской Старины” з’явилися перші у Наддніпрянській Україні широкі огляди літературної та наукової творчості І. Франка, що їх здійснили М. Сумцов (“Современная малорусская этнография. П. Кузьмичевский; И. Я. Франко”, 1895 р.) та С. Єфремов (“Певец борьбы и контрастов”, 1903 р.). Окрім того, у журналі опублікували низку рецензій та анонсів художніх творів і наукових праць І. Франка, авторами яких були В. Горленко, А. Кримський, В. Доманицький, С. Русова, Л. Жигмайло та ін.
Про історію та найяскравіші епізоди творчої співпраці Івана Франка з київським часописом, візуалізовані в документах і матеріалах виставки “Іван Франко і “Кіевская Старина”, розповіла ведуча круглого столу , к. ф. н., зав. науково-дослідного відділу “Музей “Іван Франко і Київ” Л. В. Каневська. Присутній на вечорі онук письменника, голова Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені О. Гончара Р. Т. Франко передав свій перший експонат музеєві діда — родинну реліквію, яка належала його бабці О. Хоружинській. Він висловив надію, що держава не залишиться байдужою до давно вже назрілої потреби відкриття музею та пам’ятника письменнику в столиці.
Від співорганізаторів виставки слово мала к. ф. н., зав. відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ Г. М. Бурлака. Вона розповіла про архів І. Франка, що його фактично безперервне наукове вивчення триває в Інституті з 1950 р., та бібліотеку письменника, над науковим описом якої працюють нині співробітники відділу рукописних фондів і текстології.
Із ґрунтовною доповіддю про редакційну політику часопису “Кіевская Старина”, публікації в ньому І. Франка та взаємини письменника з чільними його авторами виступила д. і. н., проф. кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка М. Г. Палієнко. Вона наголосила, що проблема співпраці І. Франка з журналом “Кіевская Старина” потребує спеціальних і конкретніших досліджень із залученням широкого кола джерел, зокрема матеріалів архіву письменника.
Тему непростих взаємин І. Франка з редакцією “Кіевской Старины” і Старою громадою, з одного боку, та з М. Драгомановим, — з другого, розвинув у своєму виступі к. і. н., зав. відділу джерел з історії України ХІХ — поч. ХХ ст. Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України І. Б. Гирич. Він висловив захоплення ідеєю створення музею І. Франка у столиці та відзначив перспективність наукової розробки питань, пов’язаних із перебуванням письменника в Києві.
Доповідь про співпрацю родини Старицьких із журналом “Кіевская Старина” виголосила також заст. директора з наукової роботи Музею видатних діячів української культури О. В. Гураль. Від імені Музею вона подякувала співорганізаторам виставки та висловила надію на подальшу співпрацю.
Запрошуємо всіх охочих відвідати виставку до 1 листопада ц. р. з 10.00 до 17.00 (окрім вівторка) за адресою вул. Саксаганського, 93 (музей М. Старицького).