Максим СТРІХА,
віце-президент АН вищої школи України
На межі 1980—90-х років масово виникали нові наукові асоціації. Учені вірили: звільнившись від ідеологічного диктату, реформована й відкрита світові українська наука зробить якісний ривок уперед. На жаль, дійсність швидко розбила ці сподівання. Катастрофічні 1990-ті наша наука якось пережила завдяки не так реформам (непослідовним і непродуманим), як консерватизмові довголітнього президента НАН України Бориса Патона, який зумів захистити унікальний комплекс Національної академії від охочих поживитися її землями й майном. Натомість значна частина нових наукових структур, що виникли на хвилі перебудови й незалежності, тихо вмерли.
Проте не всі. Серед тих громадських наукових організацій, які виникли на початку 1990-х й успішно працюють досі — Академія наук вищої школи України, яка відзначила своє 20-річчя.
Заснування АН ВШ України стало відповіддю на об’єктивну потребу піднести статус університетської науки, яка в рамках адміністративної системи, виробленої ще за часів СРСР, перебувала в дискримінованому становищі щодо науки академічної. До першої ініціативної групи зі створення академії ввійшли професори Київського національного університету імені Тараса Шевченка фізики Віталій Стріха і Юрій Чутов та геолог Микола Дробноход. На скликані ініціативною групою Установчі збори 27 листопада 1992 року прибуло 50 провідних докторів наук, професорів українських ВНЗ, які й стали академіками-засновниками АН ВШ України.
Збори затвердили ультрадемократичний статут академії. Першим президентом АН ВШ України було обрано В. Стріху, який очолював академію аж до своєї передчасної смерті і без перебільшення віддавав їй усі свої сили. З 1999 року академію очолює М. Дробноход.
Перші роки роботи академії стали часом її інтенсивної організаційної розбудови. Регіональні відділення АН ВШ України було створено в усіх обласних центрах. Її наукові відділення охоплювали весь спектр наукової тематики, яка розвивалася в українських ВНЗ. Великий престиж серед наукової громадськості здобули Академічні нагороди Святого Володимира (присуджується, починаючи з 1994 року за громадську діяльність, яка сприяє розвитку української освіти й науки) та Ярослава Мудрого (присуджується за досягнення в галузі науки й техніки). Цікаво, що серед лауреатів Нагороди Святого Володимира було чимало людей, причетних до Слова. 1994 року її отримав Олесь Гончар, пізніше нею було вшановано Івана Драча, Павла Мовчана, Петра Кононенка, Івана Дзюбу, В’ячеслава Брюховецького.
АН ВШ України стала організатором численних наукових конференцій, семінарів, круглих столів, присвячених актуальним проблемам розвитку української науки й вищої школи, з 1997 року виходить академічний журнал “Освіта і управління”.
Потім в історії академії був складний період. Після смерті В. Стріхи знайшлися люди, які захотіли перетворити її на своєрідний “орден святого Станіслава”, де за гроші видавали б дипломи, що тішили б самолюбство провінційних професорів. Великих зусиль треба було, аби очистити структуру від цих далеких від науки ділків. Але 2004 року кризу було подолано, життя АН ВШУ ввійшло в нормальну академічну колію.
15 грудня 2012 року в залі засідань Ученої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка розпочала роботу чергова щорічна Конференція АН вищої школи України. У ній узяли участь 104 науковці, які представляли головні університетські центри держави (Київ, Харків, Львів, Донецьк, Дніпропетровськ, Одесу, Запоріжжя, Чернівці, Ужгород, Івано-Франківськ) й увесь спектр наукових досліджень, що розвиваються в державі. У залі зібралися учені різних поколінь (від 93-річного математика В’ячеслава Добровольського до 36-річного політолога Івана Монолатія), зокрема й восьмеро з п’ятдесяти тих, хто засновував академію 20 років тому.
Як це й належалося для ювілейного засідання, було багато привітань. Голова Держінформнауки Володимир Семиноженко в надісланому зверненні відзначив, що академія, гідно пройшовши через складні випробування, захистила честь високого звання вченого і дотепер залишається справжнім хранителем наукової етики, й побажав і надалі залишатися принциповими, вірними ідеалам науки та просвітництва. Народний депутат України Лілія Гриневич (фракція ВО “Батьківщина”) подякувала за співпрацю у написанні сучасних якісних законів для сфери науки і освіти. Академік НАН України президент Української астрономічної асоціації Ярослав Яцків наголосив на важливій ролі громадських наукових об’єднань у боротьбі за збереження й розвиток української науки.
Був відеофільм, присвячений подіям 20-річної давнини. Були спогади. Знаний 82-річний фахівець з ветеринарної медицини професор Валентин Яблонський, народний депутат України ІІ скликання, згадував: яким щасливим він був, повертаючись 27 листопада 1992 року з дипломом академіка АН вищої школи України до Кам’янця-Подільського на третій полиці плацкартного вагона…
За традицією робота Конференції розпочалася з урочистого вручення академічних нагород. Найвищою Академічною нагородою Святого Володимира за багатолітню самовіддану працю в ім’я розвитку української науки й вищої освіти вшановано академіка НАН України ректора Національного технічного університету ТУУ “КПІ” Михайла Згуровського й академіка НАН України, почесного академіка АН ВШ України, директора Інституту гідромеханіки НАН України Віктора Грінченка. Нагороди Святого Володимира і Ярослава Мудрого за вагомі здобутки в галузі науки і техніки присуджено низці відомих університетських учених. Конференція затвердила повноваження 25 академіків, обраних науковими відділеннями 2012 року. Диплом почесного академіка за відділенням математики отримав професор Шиям Лал Калла (Індія).
Проте доповідь президента АН вищої школи М. Дробнохода містила аж ніяк не святкові ноти. Микола Іванович наголосив: “Останні два роки і дев’ять місяців були дуже складними для української науки і вищої освіти. І наша академія була однією з дуже небагатьох структур, яка завжди називала речі власними іменами. Ми чесно й відкрито критикували кроки очільників МОНМС, які вели до руйнування стандартів шкільної освіти, нищення університетської автономії, позбавлення нашої освіти її національного змісту. Ми дали вичерпний аналіз ганебної за своїм фаховим рівнем Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012—2021 рр., поспіхом затвердженої так званим ІІІ з’їздом працівників освіти України 28 жовтня 2011 р. Кажу “так званим”, бо його делегатів ніхто не обирав, і більшість освітянського загалу взагалі не знала про його проведення. Ми послідовно опонували горезвісному міністерському проекту закону “Про вищу освіту” — і зусиллями освітянської громади його вдалося заблокувати. Ми дали експертний висновок щодо не менш горезвісного законопроекту “Про засади державної мовної політики”, який, на жаль, таки став законом, і ті його негативні наслідки для всіх сфер суспільного життя, про які ми попереджали, вже стали, на жаль, реальністю. Ці та інші наші звернення і заяви були широко оприлюднені в ЗМІ і дали нам заслужений авторитет організації, яка не боїться говорити правду”.
Водночас М. Дробноход із гордістю говорив про те, що практично всі академіки АН вищої школи України є фундаторами власних наукових шкіл, збагатили науку результатами першорядного значення, активно працюють на освітянській ниві, усі вони беруть активну участь у діяльності різних спеціалізованих та експертних рад, редакційних колегій відомих наукових видань, вшановані державними та науковими відзнаками. Лишень за звітний період дипломи лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки отримали академіки Ярослав Лепіх, Софія Пінчук, Олександр Наконечний, лауреатами Державної премії України в галузі освіти за навчально-методичний комплект “Диференціальні рівняння” стали академіки Микола Перестюк та Ігор Парасюк. Колективний член АН ВШ України Українсько-американський гуманітарний інститут “Вісконсинський Міжнародний Університет (США) в Україні” (ректор — Олександр Романовський) 27 вересня 2012 року отримав сертифікат Німецько-австрійсько-швейцарської Фундації акредитації міжнародного бізнес-адміністрування щодо акредитації програм університету терміном на 5 років. Чимало академіків АН ВШ України обрано дійсними членами та членами-кореспондентами найпрестижніших міжнародних наукових товариств та державних академій України. Є й інша тенденція: багато членів державних академій вважають для себе честю балотуватися й бути обраними до АН вищої школи України.
Свій виступ М. Дробноход завершив словами: “Академії наук вищої школи — 20 років. На жаль, більшості тих, хто заснував її 27 листопада 1992 року, вже немає з нами. Немає й першого президента Академії Віталія Іларіоновича Стріхи. Але їхня справа живе. Час показав: наша академія — це не порожня вигадка, потрібна тільки купці мрійників. Це структура, потрібна нашій науці, нашій вищій освіті. Потрібна Україні”.
У резолюції Конференції АН вищої школи ще раз підтвердила репутацію організації, яка не боїться говорити правду. Відзначено, що поспіхом ухвалений Верховною Радою і підписаний Президентом України Державний бюджет 2013 року є бюджетом дальшого занепаду всіх секторів української науки, а його реалізація неминуче призведе до значних скорочень і в інститутах НАН України, і в науково-дослідних підрозділах університетів, які й до того перебували в надзвичайно скрутному стані.
Тому Конференція звернулася до Президента України, новообраної Верховної Ради України, Уряду України із закликом зробити освіту й науку реальними пріоритетами своєї діяльності. Адже освіта й наука потребують не лише належного фінансування, а й продуманих реформ, які передбачатимуть посилення демократичних засад їхньої організації, перехід до фінансування науково-технологічних розробок переважно на основі відкритого конкурсу (з одночасним збереженням базового фінансування для утримання провідних наукових шкіл і закладів), зближення академічної й університетської науки, дальшу інтеграцію українських учених у міжнародний науковий процес, підвищення соціального статусу викладача та науковця. Список 10 конкретних першочергових заходів (серед них — створення єдиного органу державної влади, відповідального за вироблення і здійснення державної науково-технічної політики — сьогодні немає навіть такого!) академія сформулювала.
Сьогодні надто оптимістично було б припускати, що заклик громадської АН вищої школи України буде почуто нинішніми владоможцями. Але завдання громадських наукових організацій — уперто стукати в двері, які сьогодні, на жаль, зачинені. Завдання цих організацій — бути майданчиками для вироблення позиції наукової спільноти й інструментами обстоювання її інтересів (які збігаються зі стратегічними інтересами держави). І ці завдання вже 20 років намагається виконувати Академія наук вищої школи України.
Наступним форумом АН ВШУ стануть Академічні читання пам’яті першого президента АН ВШ України В. Стріхи, які відбудуться 16 лютого 2013 року. Відбудуться вже вдесяте — без жодної копійки бюджетних коштів. І вчені з усієї України знову з’їдуться, аби прослухати доповіді колег з найактуальніших напрямків. Адже це сьогодні чи не єдиний форум такого формату, де люди не замикаються у вузьких комірках власних галузей, де фізики, кібернетики, біологи, історики, філологи, економісти слухають (і чують!) один одного.